«Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.» … «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить. Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися» (Йо. 5, 17.19-20).
Як добре знати, що Бог, сотворивши світ, не залишив його напризволяще, що Бог надалі діє у світі! Він довершує цю свою творчу і спасенну дію у світі за посередництвом Воплоченого Сина у Святому Дусі. А відтак Бог запрошує до участі у Своєму спасенному діянні у світі людину, яку Він сотворив на Свій образ і подобу: “Як Мене послав Отець, так я посилаю вас… Прийміть Духа Святого!”.
Успішність дії Бога в світі часто залежить від вірності і послуху людини у співдії з Ним. Господь Ісус явить нам досконалий образ вірності, посвяти і послуху Отцеві. Він каже про себе, що «нічого не робить від себе самого, а тільки те, що бачить у Отця». Цей досконалий послух не сприймається Ісусом як втрата власної свободи, чи невільниче підпорядкування, а навпаки – як вияв найдосконалішої свободи, бо її джерелом є любов: «Отець бо любить Сина і усе появляє йому, що сам чинить». Між Отцем і Сином панує повна відкритість, довіра і взаєморозуміння, основою яких і змістом яких є любов.
Третя Особа Божа – Дух Святий – теж діє в світі, адже ми Його називаємо в молитві «Царем Небесним, Духом істини, що всюди є і все наповняє». Так, Бог є всюди і наповняє своєю присутністю і своєю дією все. Чому ж тоді так часто виглядає, що Бога нема, що Він залишив цей світ, що не дає себе пізнати чи виявити свого діяння? Проблема не в тому, що Бог «покинув» світ і людей у ньому, – ні! проблема в тому, що цей світ часто відвертається від Бога, що люди покидають Бога, і тоді світ занурюється у хаос зла, протистоянь і смерті.
Щоб світ наново осягнув гармонію, потрібно, щоб людина навернулася до Бога, щоб почала діяти в гармонії із Богом, співдіяти в любові, в послусі, у вірності – так як це робив Єдинородний Син.
То ж відкриваймо у собі щораз то більше ідентичність Божих дітей і живімо як діти Божі: занурюючись всім нашим єством в любов Отця, наслідуючи Сина і стаючи знаряддям Духа у поширенні Божої творчої любові у нашому зраненому гріхами світі! Молімося словами Дж. Міхаеля Зайлера: «Дай мені, Боже, серце дитини, щоб вірити, і серце матері, щоб любити, і серце мужчини, щоб діяти. Даруй мені за дитячу простоту у вірі – впевненість і спокій, за материнську любов – чистоту і духовність, за чоловічу мужність у діях – спритність і впевненість. І цього буде мені достатньо!».
Владика Богдан ДЗЮРАХ
